Я�

12

2026

12 січня — День українського політв'язня

Львів – 12 січня 1972 року різдвяна коляда для багатьох українських інтелігентів завершилась арештом. У Львові та Києві 54 роки тому кагебісти арештували 19 осіб. Серед них були Василь Стус, Іван Світличний, В'ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк та інші шістдесятники.
КГБ розпочав спецоперацію, другу після 1965 року, проти самвидаву, щоб нейтралізувати інтелектуальну еліту, свідомих

українських патріотів. 54 роки тому розпочався погром українського шістдесятництва.
    Із перших днів січня 1972 р. спецоперація призвела до масового погрому опозиційної інтелігенції та сотень арештів. Внаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КГБ потрапили учасники різдвяної коляди – 1972. Її організаторами була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила спротив політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичній пропаганді, забороні відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового. Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина В'ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні – невеликому будинку на вул. Спокійній, 13. Під час вертепів дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад, до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців. У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та ін. Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався. Перестрівши колядників на вул. Енгельса, Стус долучився до вертепу. Так він зазначив свої враження від коляди: «Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила». Проте влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дріб'язковим. Для проведення масових арештів не вистачало більш вагомої причини, ланцюжка, який би дозволив довести «зв'язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями». Для цього була використана т.зв. «справи Добоша». 4 січня 1972 р. на кордоні був затриманий бельгійський студент українського походження Ярослав Добош, в якого конфіскували копію «Словника рим української мови» політв'язня Святослава Караванського. Студента звинуватили «у проведенні підривної антирадянської діяльності». Після того були проведені обшуки, в результаті яких за ґратами опинились лідери дисидентів – Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін. У Львові до слідчої в'язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна – Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей «Тюрма на Лонцького», потрапили В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич. Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким. Використовували також систему «каральної медицини»: деяких, кого було складно звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та ув'язнювали у спецпсихлікарнях. Їх неодноразово викликали на допити як свідків під час проведення слідства проти затриманих. Розпочались масові звільнення з роботи, відрахування з вишів.
    Львівський обласний суд звинуватив затриманих дисидентів у виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи, ініціативі створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої.
    Більшість отримала вирок позбавлення волі терміном на п'ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання
    Головною метою січневих репресій 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисиденства, брутальна розправа з найактивнішими лідерами й залякування решти. Якщо в січні заарештували 19 найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів (з них 55 із Західної України). Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву. До кінця 1974 року КГБ заарештувало 193 особи.
    Ламалися – одиниці. Сотні – вистояли. Бо є щось, що значно більше і важливіше за власне життя чи свободу: Ідея Української Нації, віра в Бога, святий обов'язок перед «мертвими, живими й ненарожденними», Українська Самостійна Соборна Держава. Вони вистояли, боротьба проти російської комуністичної системи не припинялася. Після масових арештів дисидентів, мільйони українців дізналися про борців за незалежність, їхні ідеї ширилися масами.
    Історія – циклічна. Одну систему замінює інша. Й сьогодні сотні добровольців скніють у тюрмах, а олігархічно-ліберальний режим блокує відродження національної ідеї та розбудову держави Україна. Ми боремося за свої етнічні землі, на які вкотре Москва накладає лапу, ми боремося за право називатися українцями й молитися Богові своєю мовою. Ми боремося – і ми переможемо! Бо можна вбити людину й посадити її у камеру, але вбити Ідею чи зачинити її у в'язниці – не вдасться нікому.