Н�

19

2025

Скляна колекція музею Придунав’я. До Дня скловиробника

19 листопада в Україні відзначається День скловиробника. Це професійне свято, що встановлено в Україні «...ураховуючи вагомий внесок українських скловиробників у розвиток економіки держави та відродження багатовікових традицій галузі...» згідно з Указом Президента України «Про День скловиробника» від 9 грудня 2003 року № 1417/2003. Підставою для вибору 19 листопада днем професійного свята скловиробників стало те, що 19 листопада 1711 року народився учений-природодослідник Михайло Ломоносов. Він

був творцем хімічного виробництва глазурі, скла, порцеляни, розробив технологію та рецептуру кольорового скла, яке використав для створення мозаїчних картин.
    В зібранні Ізмаїльського історико-краєзнавчого музея Придунав'я є колекція різноманітних скляних виробів. Перш ніж її розглянути, пропонуємо вам дізнатися про історію самого скла та виникнення скляних предметів.

    Як зароджувалося скло
   Слово «скло» бере свій початок від давньоанглійського слова «glass», яке позначає блискучу або відбивну речовину. Історично цей термін асоціювався із різними прозорими матеріалами, які ми сьогодні знаємо як скло. Розвиток технологій його виготовлення можна простежити ще в давній Месопотамії та Єгипті. В Індії, Кореї, Японії знайдено скляні вироби, вік яких відноситься до 2000 р. до н.е.
    Історія скла розпочалася дуже давно. Перше на планеті скло виготовила сама природа – мільйони років тому. Воно утворилося з розпеченої лави, що вирвалася на поверхню. Ця застигла вулканічна лава була непрозорою, каламутною, майже чорною і це вулканічне скло називають обсидіаном. Ці скляні вулканічні самородки використовували ранні людські цивілізації для виготовлення ріжучих пристосувань, для магічних куль, його можна було полірувати та використовувати як дзеркало. Лише через 55 століть людина прийшла до винаходу штучного скла.
    Після 1500 століття до н.е. майстри древнього Єгипту розробили новий спосіб отримання скляних предметів. скло, потім форму обертали так, щоб розплавлене скло примикало до нього. Зливки переплавлялися та переформовувалися у певні предмети. Кольорове скло єгипетські майстри виготовляли, додаючи в суміш піску і соди: залізо, марганець або мідь. Відповідь питанням, як з'явилося скло, вчені дають виходячи з древніх малюнків і записів. Перші інструкції з виготовлення скла містяться у сувоях у бібліотеці царя Ассирії Ашшурбаніпала (7 ст. до н.е.). Найпершими скляними предметами вважаються амулети, прикраси та посудини – вази, глеки, кубки, посуд для пахощів.

    У період між 27 роком до н.е. і 14 роком нашої ери сирійські майстри винайшли склодувну трубку і цей інструмент дозволив надавати склу різні форми. У ті часи Сирія знаходилася під захистом Римської Держави, що створювало сприятливі умови для розвитку склодувного ремесла та його поширення на всій території Римської Імперії. Римляни познайомилися із виробництвом скла завдяки завоюванню Єгипту.
    Період правління Римської Імперії став найвизначнішим. У ті часи навчилися надавати склу форму, варили його вже в спеціальних печах, що давало можливість отримати більш високі температури, за яких скло плавилося по-справжньому. Надаючи скляній бажаній формі, вироби набули у римлян величезної популярності. У моду увійшов скляний посуд, на стінах з'явилася скляна мозаїка, почали робити перші шибки, але це було дороге задоволення, доступне лише багатим аристократам. З Риму скло поширилося до Галії, Британії та Німеччини. Наприкінці I ст. н.е. скло вже вироблялося в Кельні та Трірі. Після того, як у V ст. н.е. Римська Імперія припинила своє існування, головним центром виробництва скла стала Візантія. Саме там з'явилися перші вітражі. Кольорові вітражі прикрашали вікна соборів і палаців, а простий народ вставляв у віконні отвори платівки слюди.
    Виготовлення скла в давнину, поява виробів зі скла
    Справжнє піднесення скляної справи спостерігається у VI-VIII століттях. У цей час з'являється знамените венеціанське скло, перший кришталь, зароджується гравірування по склу, розпис скляних виробів емаллю, виготовлення каменів. Особливим мистецтвом вважалося виготовлення чаш та кубків. Монархи та знатні люди замовляли вишукані вази, чаші, столові прилади у найкращих майстрів-склодувів. Найважливішими центрами скляної справи вважалися Нідерланди, Венеція, Барселона, Льєж та Мурано. Муранське скло славилося своєю витонченістю та тонкістю роботи, Тамтешні майстри створювали дивовижні речі – чаші з ніжками у вигляді тварин та птахів, вази, прикрашені переплетеними скляними нитками з химерними візерунками та інші надзвичайні речі. Багато виробів тих часів зберігаються у музеях та викликають захоплення у відвідувачів.
    Серед різноманітних виробів ремесла Київської Русі XI-XIII ст., що знаходяться під час розкопок на території самого Києва та інших міст Подніпров'я, досить численні фрагменти різних скляних предметів. Дослідники давньоруської культури довгий час вважали всі ці предмети привізними та розглядали їх як свідчення торговельних зав'язків із Візантією та Сходом. Залишки скловарної майстерні було відкрито 1950 р. розкопками В.А. Богусевича на Подолі. За словами дослідника: «було виявлено кілька глинобитних зруйнованих печей-горнів, серед яких знайдено шматки скляних сплавів та смальти, уламки скляних браслетів, перснів та тонкостінного посуду, а також скляні різнокольорові буси». Винятковий інтерес представляє велика скловарна майстерня, виявлена 1951 р. на території Київсько-Печерської лаври. Там виявлено великі шматки скляних сплавів, значну кількість керамічних тиглів, мишок і горщиків з різнобарвною скляною масою, багато осколків тонкостінного скляного посуду, уламки круглої шибки.

    Київ був головним центром виробництва скла у Київській Русі. Стародавні склярі засвоїли майже всі досягнення у цій галузі, продукція київських цехів продавалася на великих територіях від Рейну до Уралу, Виробництво скла розвивалося також у Звенигороді, Галичині, Чернігові та інших містах. Виробництво скла в Україні до середини XIX ст. зосереджувалося переважно в невеликих цехах, що належали окремим родинам склодувів. Більші за площею скло майстерні належали поміщикам, козакам та монастирям.
    Довгий час дослідники вважали, що скляного виробництва біля Давньоруської держави немає. Усі скляні вироби закуповувалися у Сирії, Єгипті чи Візантії, а після монгольського періоду – у Європейських країнах. Велика кількість археологічних розкопок на території Києва, Новгорода, Старої Рязані, справжніх джерел Новогрудок і Турово, стала можливою з упевненістю стверджувати, що посуд робили вже в XI столітті.
    Скляний посуд, як і саме виробництво, був предметом розкоші. Витрати навчання майстрів, будівництво горнів, самих майстерень – вимагало солідних грошей та високого рівня професіоналізму. Досі залишається відкрите питання, хто навчив стеколодувів Давньоруської держави.
    Логічною версією вважається Візантія, оскільки Русь вела з нею найактивнішу торгівлю, прийняла візантійську віру і всіляко переймала культурний та ремісничий досвід. Монгольський період перервав цей розвиток до XVI-XVII століть, почавши його історію, майже з нуля.
    У XVIII-XIX ст. виготовлення скла стає промисловістю. Цьому передували багато наукових відкриттів у цій галузі. Одним із засновників промислового скла можна назвати вченого з Німеччини Отто Шотта. Він вивчив термічні та оптичні властивості скла, а також взаємодію його складових елементів. Англієць Фрідріх Сімменс створив першу регенеративну піч, що дозволило збільшити обсяг і якість скла, що виготовляється. Бельгієць Фурко почав безперервно витягати з печі полотно скла однакової ширини. Вчений француз Едуард Бенедиктус зробив особливо міцне скло, куленепробивне. Між двома скляними листами він помістив спеціальну полімерну плівку. Ця технологія і зараз найпоширеніша.
    Гучним відкриттям ХХ ст. став винахід загартованого скла. Завдяки нагріванню до 600-650 градусів Цельсія та рівномірному бистрому охолодженню скло стає надзвичайно міцним та стійким до пошкоджень. Таке скло швидко прижилося серед дизайнерів для прикраси інтер'єру.
    Вироби зі скла, як і з кераміки, практично не піддаються атмосферним впливам і добре зберігаються навіть під шаром землі. Ці вироби виявилися найважливішими документами далекого минулого. Вони донесли до нас безцінну інформацію про рівень культури та техніки давніх народів. Завдяки склу до нашого часу дійшли величезні художні твори різних епох культури людства.

    Колекція Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав'я налічує понад 300 предметів зі скла, 86 з яких – артефакти археологічних розкопок, що проводяться на території нашого краю та фортеці «Ізмаїл». Археологічна колекція музею включає артефакти керамічних амфор, судин, вироби з металу, кістки, дерева, скла. Значну частину колекції складають судини, підковки, наконечники, кулі, пряжки, монети, прикраси – це все речові свідки історії нашого краю. Скляних виробів у загальній масі знахідок порівняно небагато. Невелика їх частина збереглася повністю, переважна кількість – це фрагменти та уламки.
    Найбільшу цінність в колекції становлять предмети зі скла, знайдені під час розкопок могильників у с. Васильівка Болградського району – сарматського періоду (намисто та намистини) та с. Нагірне Ренійського району – Черняхівської культури (частини одягу, фібули, пряжки, прикраси зі скла, раковини з отвором, кістяні та металеві підвіски, дротяні кільця). Більшість археологічних артефактів скляної колекції становлять бусинки.
    Також в колекції представлені скляні предмети, знайдені на території колишньої фортеці «Ізмаїл». Це – судини прозорого та матового скла. Час та місце виготовлення цих предметів точно не визначено. Археологи припускають, що знайдене скло, найімовірніше, східного та середньоземноморського походження XVI-XVIII ст. Посуд, представлений предметами та фрагментами флаконів, склянок, кубків, келихів і кухлів. Є жіночі прикраси – намисто, кільця. Їх можна датувати XVI-XVIII ст.
    Цікаві предмети із тонованого скла: вази, пляшки, флакони. Деякі скляні судини розписані світло-коричневою фарбою у вигляді смуг, гілочок, крапок. Жіночі прикраси представлені прозорими, синіми та бежеве-коричневими відтінками з овальними глазчастими вставками.
    Територія колишньої фортеці «Ізмаїл» і досі зберігає багато таємниць. Окремі археологічні розкопки та знахідки розкривають багатство культурного шару та історію турецького періоду XVIІ-XIХ ст., а вивчення давнього скла може бути результатом хіміко-технологічного та археологічного дослідження. Це шляхи не тільки торгових відносин, а й виробничих та художніх традицій.
    Домашній затишок неможливий без речей, знайомих нам із дитинства. У кожній родині зберігся посуд, який був окрасою бабусиних сервантів. Наприкінці ХІХ ст. розпочалася епоха масового промислового виготовлення скла, коли виробництво стало автоматизованим. В скляній колекції музею Придунав'я представлені дуже цінні предмети ХІХ ст., що належали знаменитій родині ізмаїльських купців Захаріаді, великим землевласникам, власникам виноградних угідь у Південній Бессарабії XIX-XX ст. Це – графин та дві вазочки зі скла. Графин-штоф рубіново-молочного кольору, виготовлений із багатошарового скла в технології – скло в чохлі, Egermann, Богемія.

    Одна ваза-камея в стиле Ар Нуво «Лісовий пейзаж» DAUM NANCY. В формі овального конуса, з розширенням до гори, в жовто-зелених відтінках. Тулово задекороване орнаментом «cameo glass» у вигляді безлічі дерев, покритих зеленим листям.

    Друга ваза також дуже цікава. Це ваза Blue Swirl Glass. Fenton. Кулястої форми біло-блакитного кольору. Її тулово має унікальний дизайн, в якому вплетені елементи декору з ефектом шкіри рептилії, що нагадує дрібні вм'ятини на поверхні скла. Віночок вази у вигляді гофрованого обода, увігнутого всередину.

    Також у нашому музеї можна побачити скляний посуд радянського періоду – це вази для квітів та фруктів, графини, салатники, оселедниці, сифони для води, глеки, розетки для варення, келихи, чарки, фужери, стоси, пляшки і т.д. – близько 200 предметів.
    Посуд минулого століття є однією з найвідоміших у всьому світі. У фондах музею є вироби з кобальтового та червоного скла. Кобальтове відноситься до кольорового та пік його популярності був у 50-80-ті рр. ХХ ст. Кольорове скло отримували шляхом додавання скляну масу оксидів металу. Так, марганець дає коричневий колір, хром – зелений, нікель – фіолетовий, залізо – червоно-бурий. Червоний колір завжди привертав увагу людей і мали великий попит. Рубінове скло вважалося найскладнішим у виробництві, т. к. містило близько 10-ти елементів і вироблялося у кілька етапів. Потребу населення у червоному склі задовольняли українські виробники: скляні підприємства Києва, Харкова, Гостомеля, Світловодська, Рубіжного, Стрия та інші. В інтер'єрах будинків 2-ї половини ХХ ст. можна зустріти червоний акцент у вигляді ваз, келихів, страв. Вони не лише прикрашали житло, а й наголошували на характері господарів як людей активних та амбітних.
    Є у нашій колекції і кілька гранчастих склянок. За легендою, перша гранована склянка створена в 1721 р. склодувом Юхимом Смоліним для потреб російського флоту. Нібито склянка з гладкою поверхнею падаючи на бік при качці корабля, неминуче скочується зі столу і розбивався. Граней могла бути різна кількість від 10 до 20, а обсяг залишався незмінним – 200 грамів до обідка і 250 до країв. З огранених склянок і ребристих кухлів пив увесь СРСР.
    Довідка:
   Одним з найдивовижніших витворів зі скла є скляна пляшка, яка грає величезну роль у житті людини і історично, і сучасно. В античні часи їх використовували для перевезення важливих рідин, таких як олія, вино, парфумерія. Ці античні скляні пляшки були справжнім витвором мистецтва. Перші скляні пляшки були виготовлені в Месопотамії близько 1500 р. до н. Винахід пресованого скла у 1824 р. ініціював початок виготовлення склотари.

    У ІІ пол. ХХ ст. майже у кожній родині збирали порожню склотару, і найчастіше здавали, коли треба було дотягнути до зарплати. Склотару приймали всі магазини, які торгують товарами у скляному посуді, але кожну тару тільки свого профілю пляшки з-під лимонаду та мінеральної води потрібно здати в одному місці, молочні – в іншому, алкогольні – у третьому, банки – у четвертому. У першій половині 70-х рр. з'явилися пункти прийому склотари.
    «Народжені в СРСР» пам'ятають, що раніше у кожного будинку був сифон. У 60-80 рр. власники дефіцитних 3-х літрових сифонів вважалися «газованою аристократією». Запаси газування поповнювалися у пунктах заправки – заряджали від балонів із вуглекислим газом під великим тиском. Більшість сифонів була з нержавіючої сталі – такий виріб не піддавався окисленню і не розбивався, а власникам скляних сифонів заради безпеки обплітали свої придбання металевими сітками. У 90-х рр. ХХ ст., після розпаду СРСР, виробництво сифонів закрилося і культура домашнього газування була забута.

    Є у фондах нашого музею і лабораторні флакони із прозорого, зеленого, жовтого та коричневого скла. Це робочі ємності, необхідні для функціонування хімічної, медичної чи будь-якої іншої лабораторії. З ними можна здійснювати наукові дослідження, проводити лабораторні дослідження, зберігати зразки тощо. Від їх якості та правильного застосування залежать підсумки та успіх досліджень.
    Таким чином, скляні вироби ХХ століття стали невід'ємним елементом побуту людства. Скляні предмети є достатньо інформативним джерелом знань про умови життя людей.
    У предметах зі скла колекції музею Придунав'я простежується поняття часу, пам'яті та забуття. Адже скло – це живий організм зі своїм характером та душею, яку вклали в нього руки вмілого майстра.

Ст.науковий співробітник Мельянцева Т.О.