Д�

04

2024

7 грудня - Всесвітній день української хустки

7 грудня відзначається День української хустки. Це свято одразу полюбилося і набуло статусу всесвітнього з метою об'єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Започаткували Всесвітній день української хустки у 2019 році вінницькі активісти, а саме з ініціативи вінничанки, депутатки Вінницької обласної ради, президента Міжнародного Клубу Успішних Жінок України Людмили Станіславенко. У 2020 році з нагоди свята українки в різних країнах світу взяли участь у флешмобі «Зроби фото/відео з хусткою». Співробітниці

Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав'я також приймали участь у флешмобі в 2020-2023 рр.
    З давніх-давен в українських сім'ях саме хустка слугувала оберегом, символом любові й злагоди. Це невід'ємна частина української культурної спадщини. Її передавали за жіночою лінією і оберігали, як сімейну реліквію.
    Достеменно не відомо, коли з'явилася перша хустка. Вважається, що це було приблизно в XVII столітті, тоді хустина замінила давніші головні убори – очіпок, обрус та намітку.
    Очіпок – це обов'язковий головний убір заміжніх жінок у стародавній Україні у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся.

    За часів Киïвськоï Русі жінки носили обрус – це такий рушниковий білий головний убор, тобто шмат полотна. Його намотували, закриваючи шию, або фіксували обручами, шапками, кінці залишали вільно спадати.

    Намітка являє собою смугу з дуже тонкого білого кужільного льняного полотна шириною 30-70 сантиметрів і завдовжки від трьох до п'яти (іноді до семи) метрів, яку певним чином зав'язують навколо голови заміжньої жінки. Було більше 30 способів пов'язування цього головного убору.

    Пізніше з'являються хустки і перші виготовлялися з домотканого полотна, лляної чи вовняної нитки.

    Поширена думка, що хустки носили лише заміжні жінки, але насправді її носили також і незаміжні дівчата. Відмінність полягала у способі носіння. Зазвичай жінки пов'язували хустки поверх очіпка (жінка, що була у шлюбі, знімала очіпок лише перед сном), а дівчата — без нього. Жінки намагалися повністю сховати волосся, натомість дівчатам слід було ходити з непокритою головою, але зі стрічкою або у вінку, спустивши на косу кольорові стрічки (бинди). Часто дівчата оздоблювали хустки на голові квітами, які могли сплітати у вінок, однак із-під хустки завжди мала визирати коса.
    Пов'язували хустки різними способами – фатою, чалмою, під шию, під потилицю, шляпкою, короною, роблять ріжки, вузлик або чіпляють квітку. Варіанти носіння головних уборів — наміток, очіпків та хусток — показані у праці «Український народ в його минулому та теперішньому». Це перша енциклопедія українознавства, що вийшла 1916 році з ініціативи Михайла Грушевського.
    Народних обрядів, де використовується хустка, дуже багато. До нині збереглася традиція на весіллі покривати голову нареченої хустиною. Та й у давнину з юних років кожна дівчина вишивала собі хустки для сватання: роздати сватам, нареченому, свекрусі. Їх мало бути до чотирьох десятків. Основні кольори ниток — червоний, синій, зелений, жовтий та рожевий. Цікаво, що хустки лише з синіх та жовтих ниток ніколи не вишивали, а обов'язково додавали червоний або інший колір. Орнамент був переважно геометричний.
    Коли в родині народжувалася дівчинка, хустку невеличких розмірів в'язали на ворота, а якщо хлопчик, то вишитий рушник. Найчастіше жінки красувалися хустками, йдучи до церкви. Кожне релігійне свято вимагало певного дрескоду. Так, на Великдень до церкви йшли в червоних хустках, кольору сонця та писанок. Блакитним заслоняли голову на свята, присвячені Діві Марії. Цей колір символізувавїї чистоту та божественну силу. Зелені хустки, звісно, одягали на Трійцю або Зелені Свята. Біла хустина символізувала дівочу чистоту, таку досі одягають на вінчання.
    За хустиною можна було дізнатись і про вік жінки: молодиці носили яскраві, а жінки поважного віку — темніші.
    У XVIII столітті увійшов в моду рослинний орнамент: квіти троянд, васильків, гвоздик. Іноді можна було зустріти зображення птахів.
    До початку XX століття хустки були обов'язковим предметом гардеробу українок. Пізніше вони вийшли з моди. Можливо, через те, що вийшов з ужитку очіпок, а разом з ним і потреба вив'язувати хустку поверх нього.
    Сьогодні не часто можна побачити на сучасній жінці хустку. А дарма, адже хустка – це символ нашого народу. Вона оберіг, що символізує любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм, сприяє збереженню та відродженню українських традицій.

Зав. відділом історії та культури Землянська Л.В.