Н�

22

2024

Запали свічку пам’яті за жертвами Голодомору. Борись за Україну та підтримуй воїнів!

Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам'яті жертв голодоморів 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 років. Це наш моральний обов'язок перед загиблими співвітчизниками. Правда про Голодомор-геноцид повертається в пам'ять народу, стає його болем, реквіємом і символом незламності українського народу.
Термін «Голодомор» походить від слів «goldъ» і «morъ» і означає «мор, викликаний голодом, страждання від голоду, голодування». Вперше цей термін згадується 17 серпня 1933 році у чеському

виданні «Večernı́k P.L.», у статті «Hladomor v SSSR».
    В Україні термін «Голодомор» вперше вжив Іван Драч у виступі на З'їзді Союзу письменників України влітку 1986 року, а письменник Олексій Мусієнко популяризував його. У 2006 році СБУ оприлюднила близько 5 тис. документів ГПУ стосовно цього періоду масового голоду і того ж року Верховна рада України прийняла закон, що кваліфікує голод 1932-1933 років як геноцид українського народу. З того часу публічне заперечення Голодомору вважається протиправним.
    У ХХ ст. українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років. Три голодомори, три страшних періоди втрат, горя і знищення українців.
    Тисячі документів, свідчень і наша пам'ять повертають нас у ті роки. Як боляче даються ці кроки у минуле, торкаючись людських трагедій та зникнення цілих поколінь.
    У 1921-1923 рр. Україна втратила від 1,5 до 3 млн. населення, у тому числі 70% новонароджених дітей. Особливо болісним цей голод був для дітей. До 20 мільйонів дітей страждали від голоду в Україні. Нерідко вони залишались сиротами за живих батьків. Зневірившись, матері залишали дітей в притулках або просто на вулицях.

    А привели до цього не лише післявоєнна розруха і неврожай, спричинений посухою 1921 року. Більшовики боялись послабити свою диктатуру, тому надавали перевагу забезпеченню харчами робітничого класу, який був більш згуртованим. Україна, яка мала багато селянського населення, залишилась без допомоги. Її отримували поволзькі селяни і біженці з Поволжя, нерідко за рахунок України.
    Існувала ще одна причина голодомору 1921-1923 років, це були перші спроби режиму придушити повстанський рух в українському селі за допомогою терору голодом, вважаючи, що він здолає селян краще, ніж каральні експедиції.
    Голодомор 1932–1933 років став найбільшою трагедією в історії України ХХ ст. Акт геноциду проти українців – свідомі заходи вищого партійного керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним. Ворог розраховував на придушення українського національно-визвольного руху і фізичне знищення українських селян. Зламати Україну для більшовиків означало багатократно посилити свою владу і продемонструвати іншим союзним республікам, що з ними можна зробити будь-що.
    Голод 1932–1933 років став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив їхній природний генетичний фонд, призвів не тільки до демографічних, а й до морально-психологічних змін у свідомості нації.
    Історики незалежної України намагаються донести до світової громадськості страшну правду про Голодомор 1932–1933 років, найбільш масовий терор голодом у світовій історії. Репресивні дії радянської влади з насильницького вилучення всіх продуктів харчування у 1933 році були спрямовані проти українського селянина, який не прийняв політики колективізації, індустріалізації, продрозгортки, знищення приватної власності на землю.
    Унаслідок непомірних державних заготівель урожаю 1931 року, що затягнулися до весни 1932 року, в десятках сільських регіонів України почався голод. Він тривав, доки визрів новий урожай, і забрав життя близько 150 тис. селян. В основних хлібовиробних регіонах Великої України Сталін створив надзвичайні заготівельні комісії. В УСРР таку комісію очолив голова Раднаркому СРСР В. Молотов. Результатом їхньої діяльності став широкомасштабний голод. У селян реквізували всі продовольчі ресурси, що виходило за рамки хлібозаготівельної кампанії: буряки, горох, квасолю, пшоно, цибулю, фруктову сушню і все інше. ЗАГСи 1933 року не реєстрували смертей від голоду, хоча смертність перевищувала народжуваність. В УСРР цей показник становив 35 тис. Голод торкнувся вибірково українських селян.

    22 січня 1933 року радянська влада таємною директивою заборонила українським селянам покидати села. Всі дороги перекривали працівники ГПУ, міліції, місцеві члени комнезамів. Розрахунок був на повільну смерть у своїх домівках.
    Хліб в Україні був. На повну потужність працювали спиртові заводи. У 1932 році з УСРР за кордон експортували 1,72 млн т зерна, в 1933 році – 1,68 млн т.
    Представники України тривалий час наводять переконливі науково обґрунтовані факти, на основі яких Голодомор (слід розглядати як геноцид українського народу. Більшовики прагнули колонізувати Україну російським населенням, щоби змінити етнографічну природу.
    Причиною голоду 1946-47 років стала сукупність факторів, серед яких страшна посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства із США в рамках ленд-лізу. А також – показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.
    Для реалізації цього плану колгоспам ставляться нереальні завдання – зібрати і відправити з України до Москви більше 360 млн пудів зерна. Щоб виконати цей план, колгоспи починають збирати запаси із приватних селянських господарств. Часто зібране зерно мокло і псувалося на колгоспних токах, однак людям його не давали – на той час досі діяв сталінський «Закон про п'ять колосків», який загрожував таборами навіть дітям, які збирали зерно по стерні. Щоб вижити, люди їли лободу, цвіт акації, «калачики», горобців, мишей...

    Тисячі українців їхали на західні землі, щоб обміняти речі на їжу: там не було такого голоду, бо радянська влада ще була слабкою, колгоспи лише організовувалися, а частину території контролювала УПА. Поверталися не всі: вздовж залізниць діяли банди, які чатували на потяги і гаками зривали з дахів вагонів торби з харчами, а часом – і самих людей.Між тим, радянська преса жодним словом не обмовилася не лише про масштаби голоду, а навіть про саму наявність проблеми.

    За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України у 1946-47 роках надсмертність в Україні перевищила 700 тис. осіб, більше чверті жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946-47 років досі живі.
    Терор голодом для радянської влади був знаряддям «соціалістичного будівництва». Терор супроводжують показовість, демонстративність, намагання посіяти страх. Український Голодомор супроводжувався показовим розкуркуленням, відкритими репресіями щодо українського селянина, залякуванням під час вилучення продуктів харчування і зерна, насильною колективізацією, породженням страху перед голодною смертю. Сталіністи цілеспрямовано нищили українського селянина в УСРР і Кубанському окрузі Північно-Кавказького краю, де українці становили основу місцевого населення.
    Факт голоду компартійна влада замовчувала, голод був державною таємницею. Тоді населення УСРР не знало про характер і масштаби Голодомору. Перші дані про голод в Україні з'явились у західній пресі. Джерелом інформації стали зарубіжні посольські й консульські установи Німеччини, Італії, Великої Британії, США. Першою про голод написала українськомовна газета «Свобода» у США 15 лютого 1932 року на основі репортерських досліджень журналіста Малкольма Маґґеріджа. СРСР вперто не визнавав і заперечував голод 1932–1933 років, як і голод 1921–1922, 1946–1947 років. Офіційно факт голоду 1932–1933 років в Україні був визнаний лише 25 грудня 1987 року першим секретарем компартії України.
    1988 року Конгрес США створив тимчасову комісію з розслідування подій 1932–1933 років. Очолив комісію Дж. Мейсон. Комісія не мала доступу до архівів УРСР та СРСР. Робота базувалася на спогадах очевидців зі встановлення фактів. У квітні 1988 року звіт представили в Конгресі, назвавши Голодомор геноцидом.
    За рік з ініціативи Світового конгресу вільних українців створили комісію з розслідування голоду 1932–1933 років, яку очолив проф. Джейкоб Сандберґ. У листопаді 1989 року комісія назвала умисні причини голоду: надмірні державні хлібозаготівлі, примусова колективізація, розкуркулення. Більшість членів комісії погодилися з класифікацією Голодомору як геноциду українського селянства.
    Український парламент 14 травня 2003 року ухвалив Звернення до українського народу у зв'язку з голодом 1932–1933 років, у якому визнав, що Голодомор – це геноцид українського народу. Із 410 присутніх депутатів ВР України за це проголосували 226 – мінімально необхідна кількість.
    У 2006 році СБУ оприлюднила близько 5 тис. документів ГПУ стосовно цього періоду масового голоду і того ж року Верховна рада України прийняла закон, що кваліфікує голод 1932-1933 років як геноцид українського народу. З того часу публічне заперечення Голодомору вважається протиправним.
    Кожного року в четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам'яті, що символізує згаслі життя мільйонів жертв трьох голодоморів, спровокованих і здійснених тоталітарним режимом колишнього Радянського Союзу.
    Цього року ми втретє вшановуватимемо жертв комуністичного геноциду в умовах повномасштабної геноцидної війни Росії проти України. Трагічні події, які ми переживаємо, засвідчують: жива пам'ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – гідно вшановані.
    Сьогодні росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову. Тож сучасна російсько-українська війна спрямована не тільки на те, щоб знищити незалежність Української держави, але й щоб винищити українців як самобутній народ, як націю. Сталін у XX ст. та Путін у XXI вдалися до геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін організував тотальну конфіскацію харчів, блокаду, посилив терор. Путін застосовував повномасштабне вторгнення, яке проявилося звірствами, порушеннями міжнародних законів та звичаїв ведення війни з боку російських військ. Складовими геноцидної політики РФ проти України стали терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальнее насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей).
    В умовах нинішньої російської агресії наша пам'ять про Голодомор 1932-1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Сьогодні демократичний світ висловлює підтримку Україні. Сили безпеки та оборони України героїчно протистоять ворогові. І кожен із нас, пам'ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, всі сили повинен спрямувати на підтримку наших захисників. Відтак вшанування пам'яті жертв Голодомору цього року проходить під гаслом «Запали свічку пам'яті за жертвами Голодомору. Борись за Україну та підтримуй воїнів».

Заст.директора з наукової роботи Альошина К.П.