О�

01

2024

Боролись! Боремо! Поборемо!

1 жовтня, в День захисника і захисниць України (http://www.pridunavie.com.ua/index.php/novosti/904-1-zhovtnya-den-zakhisnikiv-i-zakhisnits-ukrajini), в Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав'я в рамках національно-патріотичного виховання відбувся культурно-просвітницький захід «Боролись! Боремось! Поборемо!». Першими його учасниками цього року стали учні 1-А класу ЗОШ № 4 зі своїм класним керівником Іриною Вадимівною Голуб.

    Юних відвідувачів зустріла директор музею Придунав'я Ольга Михайлівна Тірон, вона провела їм екскурс двома виставками "Вічна Слава Героям!" і "Нескорені війною", закликавши майбутніх захисників і захисниць нашої країни бути гідними своїх дорослих співгромадян, а для когось і безпосередньо старших родичів, знайомих, які зараз боронять нашу державу від ворожої навали. Також Ольга Михайлівна зачитала слова клятви для майбутніх козаків, у якій були дуже правильні та важливі слова – шанувати та поважати старших, сумлінно опановувати знання, зберігати козацькі традиції, бути надійною зміною славетним козакам і вручила святковий коровай – символ благополуччя. А новоспечені козачата дали урочисту клятву любити та захищати Україну, свято зберігати традиції козацтва, ніколи не падати духом.

    У першій частині заходу, у залі з постійно діючою експозицією «З Україною в серці», науковий співробітник відділу історії та культури Олена Андріївна Гарвалінська докладніше, у доступній для молодших школярів формі, розповіла про історію становлення нашої держави, про традиції волелюбності й незалежності, її символи, продемонструвала предмети побуту козаків, також справжні козацьку шаблю й пістоль з фондів музею Придунав'я. У свою чергу діти продемонстрували свою патріотичність, проспівавши разом Державний Гімн України.

    Продовжився захід у Білому Залі музею Придунав'я. Гостей зустріла керівник познавально-розважального клубу «Дунаюшка» Анжела Степанівна Діденко, розповівши дітям, що маленьких козаків з дитинства виховували здоровими, сильними, спритними, витривалими, хоробрими та мужніми. Вони мають поважати звичаї та традиції своїх дідів та батьків, знати історію козацтва. Свято продовжилося захоплюючими конкурсами, іграми та змаганнями, де хлопці та дівчата демонстрували всю свою спритність і вправність: влаштовували «бій» подушками, скакали на «конях», вчилися опановувати козацькі шаблі, демонстрували вміння різати овочі – адже козаки були ще й людьми сімейними та господарськими!

    Всі конкурси, змагання та ігри перемежувалися розповіддю Анжели Степанівни про звичаї та традиції козацтва у XVIII-XIX століттях. Залучали козаків до ратної справи від народження. Як тільки в сім'ї народжувався хлопчик, «на зубок» йому клали стрілу, а руці давали доторкнутися до зброї, на сьомий день хрестили, даючи ім'я по святцям. У сорок днів батько причіплював немовляті шашку збоку і повертав його матері зі словами «ось тобі козак». У 3-4 роки посвячували в козаки: збиралася вся рідня, хлопчика садили на коня, з шашкою в руці. Батько вів коня по колу, потім козачонка везли до церкви верхи, служили молебень, щоб ріс хоробрим і відданим Богу та Православ'ю. У 5 років козачата скакали вулицею, у 7-8 грали у війну на конях за станицею чи хутором. Ці ігри підтримувалися старими, отаманом. У 12-13 років козачата скакали палаткою, долаючи перешкоди, могли на коні наздогнати зайця і вбити його нагаєм, володіли шашкою, рушницею. З 18-19 років проходили навчання під керівництвом досвідчених козаків, навчаючись спеціальним прийомам: стріляли в ціль, рубали лозу шашкою, піднімали на скаку предмети із землі, скакали стоячи на коні, зависали на стременах біля землі, на ходу зістрибували з коня, підіймалися назад, перестрибуючи через коня. Іспит приймав отаман, осавули та старі. Самим, хто відзначився, вручали багату зброю, сідла, ошатні вуздечки. Ці перші нагороди козаки дуже цінували та зберігали все життя.
    Достойно подолавши всі випробування та пройшовши всі конкурси, школярі були присвячені до козаків.