С�

03

2024

Ізмаїльський кутюр'є - Іван Каташинський

Славну історію кожного міста створюють своєю працею та доблестю його жителі: великі та прості, видатні та непомітні. Літопис Ізмаїла сповнений імен тих, хто виявив свій талант, працьовитість, прославив своє місто. Промисловці, вчені, спортсмени, громадські діячі, робітники і т.д. – кожен робить свій внесок у становлення, розвиток та процвітання нашого міста та всього регіону в цілому.
Серед таких особистостей – закрійник верхнього одягу, майстер-віртуоз чоловічого костюму Іван Федорович Каташинський. 3 вересня нашому земляку виповнилося б 85 років.
Напевно, в 60-х – 90-х роках ХХ ст. не було такого чоловіка в Ізмаїлі, котрий, б стежачи за модою, не мав би в шафі бодай однієї-двох речей від «Каташинського». Ім'я Каташинського – свого роду знак високої якості пошиття одягу та гарантія свідчення того, що в нову річ майстер вклав не лише свій безперечний талант, а й частинку великої душі.
    Іван Федорович Каташинський народився 3 вересня 1939 року у румунському припортовому місті Констанца. У пошуках гарної долі

його батьки приїхали сюди з Ізмаїлу на заробітки та працевлаштувалися на цегельний завод. Ще довго вони жартували, дивлячись на свого рудоволосого малюка, що знайшли його в цеглині.
    Незабаром батькам Івана довелося повернутися до Ізмаїлу. В цей час розпочалася Друга світова війна та румунська влада намагалася повернути іноземних громадян додому, щоб не наражати їх на небезпеку. Повернувшись, Іванові батьки не могли знайти собі роботу, що вплинуло на фінансове благополуччя родини. Саме тому вони були змущені переїздити з одного місця на інше в пошуках дешевого житла. Маленькому Іванові за цей час не раз довелося змінити навчальний заклад. До першого класу Іван Каташинський вступив до школи №13, яка розташовувалася в будівлі поряд із липованським цвинтарем на вул. Пушкіна (нині Торговій). В ній дітям давали початкову чотирикласну освіту. Коли Іван закінчив два класи, його перевели до школи №7, яка в ті роки перебувала на перетині нинішніх вулиць Покровської та Володимира Великого. Потім були школи №16 та №15.
    У 14 років Іван тяжко захворів. Багато часу він провів у лікарні, тому став відставати в навчанні: виходило, що два місяці хлопчик ходить до школи, а потім стільки ж лежить у лікарні. Після 8-го класу лікарі рекомендували батькам, щоб підліток хоча б рік не відвідував школу і зміцнів. Взявши до уваги рекомендації лікарів, Іван залишився дома, але сидіти, склавши руки, він не міг. На той час у сім'ї було вже троє дітей, а Іванко був старшим, тож треба було допомагати батькам. Мама не працювала, а батько один ледве справлявся, тому навчання у школі прийшлось залишити.
    На сімейній нараді було прийнято рішення, що із-за слабкого здоров'я Іван може працювати кравцем, шевцем чи перукарем. На той час це були найбільш затребувані професії: без роботи не залишишся ніколи. Друзі батька, попри всякі трудові норми, допомогли працевлаштувати 15-річного підлітка кравцем до міськбиткомбінату.
    У кожній професії є свої особливості. У кравців перш ніж взяти в руку голку з ниткою треба навчитись працювати наперстом – це дуже довга та стомлююча робота для пальців. Батьки Івана вирішили йому допомогти підготувати пальці: на два дні прив'язали хлопцеві зігнутий палець із наперстком до долоні, щоб звикав. Вдома він навчався тримати в руках голку та робити стібки. Перший час на роботу ходив тричі на тиждень, а вдома підробляв. Півроку Іван пробув учнем, а потім уже став майстром, навчився шити речі. Але до повного оволодіння професією було далеко.
    1958 року Івана Каташинського відправили до Одеси на курси підвищення кваліфікації. Там молодий кравець уже почав вивчати крій одягу. Ці курси для Івана Федоровича стали доленосними – там він познайомився з майбутньою дружиною – Фаїною Прокопівною Бєловою, з якою згодом вони все життя пройшли пліч-о-пліч. В цих стосунках народився син Владислав, який подарував Івану та Фаїні онуку Катерину. Доля була настільки щедрою до цієї закоханої пари, що вони мали радість пестити та бавитись зі своїми правнуками Іваном та Данилою.

   З дружиною Фаїною Прокопівною та сином Владиславом

 Онука Катерина з синами Іваном та Данилою

    Іван Федорович ставши кваліфікованим майстром, вирішив продовжити навчання та отримати освіту. Він закінчив вечірню школу, а також технікум побутового обслуговування у Києві. У 1961 році Каташинський став фахівцем, закрійником чоловічого верхнього одягу. В Ізмаїлі у його розпорядження надали невелике ательє на вул. Осипенко (нині Мистецька), дали можливість сформувати власну бригаду майстрів, високу якість роботи якої городяни оцінили негайно. Робота у команди кипіла, шили добре і багато. Бригада майстра встигала на місяць робити по 70 костюмів та 120-130 пар штанів. Іван Федорович, люблячи свою справу, був прикладом і авторитетом для колективу.

Іван Федорович із колегами   

    На початку 80-х ХХ ст. Івану Федоровичу пощастило познайомитися із київським майстром Михайлом Львовичем Вороніним. Ім'я цієї людини сьогодні відоме навіть тим, хто далекий від світу моди. Ця зустріч була важливою для професійного росту та зростання майстерності Івана Каташинського, бо він перейняв від відомого вітчизняного кутюр’є макетно-жилетний метод пошиття чоловічого костюма. Приміряючи на собі один раз рухомий модуль, який складався з частин майбутнього виробу, людина «вписувалася» в образ. При цьому більше не потрібно додаткового зняття мірок, що дозволяло не мучити клієнта нескінченними примірками, а знявши мірки один раз, за кілька тижнів віддати йому готовий бездоганний костюм.

 Михайло Львович Воронін під час роботи

Жилет, розроблений Каташинським І.Ф.
 

    Регулярні відрядження Каташинського та його бригади швачок до столиці в майстерні М.Л. Вороніна дозволили оволодіти майстерністю безприкладного пошиття. Іван Федорович дуже уважно вивчав будову жилетів Вороніна, неодноразово бував на примірках, намагався не прогаяти жодної деталі. Повернувшись додому, зайнявся тим, що самостійно, запасшись лекалами та картоном, почав будувати креслення, кроїти та шити жилети. Але це вже були власні вироби, які майстер розробив сам, запозичивши у київського друга ідею. Іван Федорович став першим закрійником на Одещині, який освоїв метод безприкладного пошиття костюму.
    Щоб потрапити до Каташинського, треба було записуватися в чергу задовго – таким був успіх ізмаїльського маестро. Всі операції були їм настільки ретельно продумані, що пошитий на замовлення костюм, на задоволення клієнта, виглядав воістину виробом «з голочки».
    «У піджаку, звичайно, головне, посадка, – відзначав Іван Федорович. – Він не повинен заламуватись і морщити. Кожна людина хоче виглядати гарно. І кожен має на це право. У гості чи на зустріч якусь, чи до театру соромно йти без костюма. Два-три костюми обов'язково потрібні чоловікові».

Під час примірки
   

     До 2010 року Іван Федорович Каташинський працював, останнім місцем було ательє класу люкс «Силует», яке знаходилося поряд із банком «Південний» на проспекті Суворова (нині Незалежності).
    За роки своєї бездоганної та самовідданої роботи маестро удостоївся численних Почесних грамот та медалей. Але найціннішими він вважав ордена Трудової Слави III і II ступеня. Здобути орден Трудової Слави першого ступеня Іван Федорович не встиг, хоча документи для цього вже готувалися.
    У 2021 році на 83 році обірвалася життєва нить Івана Федоровича Каташинського. В пам'яті тих, хто його знав, і в пам'яті всіх земляків він назавжди залишиться професійним майстром, який мав надзвичайний талант, а також чудовою людиною з великим серцем – доброзичливою, душевною, порядною, завжди відповідальною та обов'язковою. «З ним пішла епоха» – так відгукнувся про смерть майстра один із його учнів. Але ми впевнені у тому, що «Каташинський» – ще не одне десятиліття звучатиме в Ізмаїлі та далеко за його межами.

P.S. Напередодні Дня нашого міста Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав'я готує міні-виставку «Магія справжнього таланту», присвячену 85-річному ювілею від дня народження Івана Федоровича Каташинського.