И�

15

2024

«Українська державність: поняття, основні ознаки, символи»

День Української Державності – державне свято, що відзначається щороку в Україні 15 липня, у День хрещення Київської Русі–України. Запроваджене Указом Президента України № 423/2021 від 24 серпня 2021 р. Ця памʼятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ. У це свято ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна

відбулася як держава.
    Саме Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
    День Державності відзначається того ж дня, коли українські християнські церкви вшановують памʼять Київського князя Володимира Великого та День хрещення Русі–України. Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва. Вибір було зупинено на Християнстві візантійського зразка і це зовсім не випадково:
    1) ще з часів існування античних міст-держав Подніпров'я визначився південний вектор орієнтації, який посилився з появою торгівельного шляху «із варяг у греки»;
   2) у державної еліти вже існував досвіт та традиція хрещення, пов'язані з Константинополем;
    3) відповідно візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, що цілком влаштувало великого князя;
    4) візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням, рідною мовою. Це спрощувало процес утвердження нової релігії.
   Єдине, що тривожило Володимира – це загроза потрапити в ідеологічну і політичну залежність від Візантії. Розв'язанню проблеми посприяв збіг обставин. У 916 р. візантійський імператор Василь-2 попросив у Володимира допомоги для придушення феодальної опозиції, яки виступили проти нього. Київський князь погодився в обмін на одруження із сестрою імператора Анною. Це була висока ціна. Відповідно до існуючих тоді канонів візантійські принцеси могли виходити заміж за рівних собі або представників родини німецьких імператорів. Загроза Константинополю змусила Василя піти на поступки, але висунув вимогу, щоб Володимир охрестився і запропонував християнство на Русі. Виконуючи умови, у Києві христився Володимир. У битві під Христополем шеститисячне військо допомогло візантійському імператору розбити опозиції. Але імператор зрікся своїх обіцянок і відмовив князю віддати за нього сестру. Щоб досягти мети, Володимир здійснює похід до Криму і захоплює важливий пункт візантійського панування – головну житницю імперії – Херсонес. Василь-2 мусив виконати угоду. Саме тут Володимир взяв в шлюб з Анною.
    Ця подія і стала точкою відліку процесу находження християнства на Русі. Християнізація Русі тривала декілька століть. Прийняття Володимиром у 988 р. християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв'язки з більшістю європейських держав того часу.
    Державність – це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу. Ознаки державності:
    1) втілення права нації на незалежність, що є першим кроком на шляху до власної державності;
    2) наявність органів публічної влади, яка виступає у двох формах.
    Державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; силові органи (поліція, органи держбезпеки, прокуратури, збройні сили тощо).
    Муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування;
    3) державний суверенітет, який передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах;
    4) система правових норм (закони та підзаконні акти), які регулюють відповідні суспільні відносини;
   5) міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація.
    Державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави.
    Державними символами є – Державний прапор, Державний герб і Державний гімн, які є основою історичної свідомості громадян та процесів державотворення. Слід зазначити, що українські державні символи та атрибути формувалися протягом тисячоліть і належать до найбагатших та найзмістовніших систем людства.
    Атрибути держави – це її ідентифікаційні національні символи, що пов'язані з розвитком титульної нації та її роллю у становленні державності на певній території.

    Атрибутами державності є:
    1) власна територія, населена національним колективом, із визначеними кордонами, офіційна назва, час заснування або дата першої письмової згадки держави, що є важливими атрибутами суверенності та політичної ідентифікації держави;
    2) мова як невід'ємний державницький атрибут, адже мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію... Втратити рідну мову і перейняти чужу – це найгірший знак підданства, це – кайдани, це кайдани на душу. Втратити національну мову – це смерть, це значить, що ярмо вже в'їлося глибоко»; невід'ємними державницькими атрибутами є також;
    3) національне вбрання, національні страви, національні музичні інструменти, національна народна пісня, видатні історичні та сучасні постаті;
    4) в Україні від 4 жовтня 2018 р. Верховною Радою запроваджено ще один атрибут – національне гасло: «Слава Україні! Героям Слава!» як офіційне вітання у Збройних Силах та Національній поліції, хоча нині всі громадяни дуже часто використовують його у повсякденному суспільно-політичному житті.
    Сьогодні наше суспільство об'єднує той же знак, що об'єднував і Русь. Ми є спадкоємцями Русі, Тризуба Володимира Великого.
    День Української Державності нероздільно пов'язаний із розвитком війська та військовими традиціями. Захисники нашої державності є нащадками воїнів-русичів, козаків, січових стрільців, воїнів УПА. Сучасні Збройні сили України, стримуючи агресора – російську федерацію, захищаючи суверенітет і незалежність України, доводять, що українці – народ-військо.
    Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в XX ст. незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 р. Актом 24 серпня 1991 р. відновила її.
    Кілька разів у XX ст. Україна здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов'язкова умова збереження державності.
    Знання історії нашого державотворення в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах ї війни РФ проти України.
    Реальна історія спростовує фейки російської пропаганди, буцімто українці та росіяни – єдиний народ чи Україна – штучна нежиттєздатна держава. Тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право на власні історію та ідентичність.

Ст.науковий співробітник відділу історії та культури Мельянцева Т.О.