Архів записів
Контакты

 

Україна, Одеська область,
м. Ізмаїл, вул. Тульчианівська (Котовського), 51.

Тел.: (04841) 2-00-87, 2-16-70.
Факс (04841) 2-00-87 .

E-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Благодійний рахунок музею Придунав'я
UA438201720314231004301022613
ЕДРПО 20953156

Музей працює для відвідувачів щодня з 9.00 до 17.00, без вихідних.

З рубрики "Колекція фондів музею Придунав'я"

 

DSC 0219У повоєнні роки в Європі відбувся справжній бум на весільне вбрання, і дизайнери кинулися його задовольняти. Деякі тямущі підприємці стали пропонувати велику кількість надлишків кремового парашутного шовку модисткам, додаючи інструкції про те, як перетворити його на шість різних предметів одягу, включаючи весільну сукню. Так, післявоєнна Європа, відчуваючи дефіцит у шовках, і надлишок матеріалу для виготовлення парашутів, створила нову моду на вінчальні сукні з парашутного шовку.


    Бессарабські модниці не відставали від Європи і свідчення тому – три весільні сукні з парашутного шовку, які знайшли своє почесне місце в експозиції музею Придунав'я. Варто зазначити той факт, що радянські реалії внесли свої корективи до моди післявоєнного періоду. Сукні мали бути закритими, без декольте, з довгими рукавами, чіткими лініями і не облягаючими фігуру. Однак до 70-х років. ХХ ст. тенденції весільної моди мешканок Південної Бессарабії зазнали змін, запозичивши модні фасони у західноєвропейських держав.

    Весільні сукні з парашутного шовку вперше експонувалися в 2013 році на виставці "Фарби бессарабського весілля". Одна належала Генчевій Стефаниді  Георгіївні (Ізмаїльський район), весілля якої відбулося в 40-ві роки ХХ ст,, друга - Мунтян Катерині Федорівні (с. Ларжанка) і була пошита для урочистої події у 1948 році, третя – Зіновєєвої (Бондаренко) Пелагеї Георгіївні (с. Кірнички), яка виходила заміж у 1951 році.

 

IMG 8313

   

    Перша весільна сукня, яка належала Генчевій Стефаниді Георгіївні, жительці Бессарабії. потрапила у фонди музею Придунавя у 1992 році. Разом з сукнею був цілий комплект речей сімї Генчевих, які передала жителька міста Ізмаїл Барикіна О.Я. Серед речей була весільна сукня, домоткана сорочка, яку вдягали під неї та весільна фата. З вбранням нареченої були передані також чоловічий весільний жилет і сорочка, які належали нареченому - Генчеву Дмитру Семеновичу і два дитячих чепця, можливо їх дітей.

    Весілля родини Генчевих сталося у 40-х роках ХХ століття. Сукня нареченої зшита з парашутного шовку кремового кольору. На жаль, не має подробиць, як придбали парашутний шовк на сукню, де і коли її шили та точної дати весілля.

 

DSC 0185

   

    Друга весільна сукня належала Мунтян Катерині Федорівні, 1929 р.н. Вона була пошита для нареченої у 1948 році у с. Ларжанка. Тканина на сукню купляли на ізмаїльській товкучці. Нареченим Катерини Федорівни був Черой Іван Григорович, 1919 р.н.
    Сімейний переказ зберігає пам'ять, що батько Івана Григоровича служив матросом на броненосці «Потьомкін», потрапив з ним до Констанци, звідти – до Туреччини. З Туреччини переправився до Каракалпакії. Там одружився і в нього народився у 1919 році син Іван.
    У молодості Іван був рибалкою, як і батько, працював в артілі на Аральському морі. За успіхи у праці був нагороджений медаллю «За доблесну працю», а морську затоку, де він рибалив стали називати «затокою Чероя». Коли розпочалася Велика вітчизняна війна, Івана призвали на фронт, і він потрапив під Ленінград. Був тяжко поранений у ногу та комісований. Повернувся до Каракалпакії та як фронтовик-інвалід був спрямований на курси бухгалтерів. Жила родина Чероя Григорія під Муйнаком, але за заповітом отця, Іван вирішив повернутись на батьківщину. І після війни поїхав до Бессарабії, до Ларжанки. Став працювати у колгоспі бухгалтером. В Ларжанці Іван і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною.
    Мунтян Катерина Федорівна закінчила культпросвіт училище на бібліотекаря. Працювала у Ларжанці, у книгарні. Там Іван посватався до Катерини, а у 1948 році вони зігралли весілля.
    У 1949 році у Катерини Федорівни та Івана Григоровича народився син, потім ще дві дочки. Старша з них Блохіна Лідія Іванівна, 1951 р.н., яка проживає в місті Ізмаїл передала цю сукню та розповіла історію своїх батьків.

 

DSC 0186

    

    Третя сукня належить Бондаренко (Зіновєєвій) Пелагеї Георгіївні (7.06.1931), уродженці села Кірнички, Ізмаїльського району. Коли у 2013 році в музеї Придунав'я відкривалася виставка "Фарби бессарабського весілля", вона через свою дочку, Тончеву Марію Василівну, старшого доглядача музею, погодилася передати сукню тільки на тимчасове збереження та після закриття виставки забрала її додому, бо це сімейна реліквія!
    Бондаренко Пелагея Георгіївна виходила заміж у цій весільній сукні 4 грудня 1951 року за Зіновєєва Василя Івановича (13.01.1930). Сукня була пошита з натурального шовку кремового кольору у с. Кірнички у 1951 році. Тканина для неї була куплена у місті Болграді. Сукня на той час виглядала дивовижно, і дівчата, які були присутні на весіллі, дуже заздрили нареченій.

 

DSC 0180
    Пелагея Георгіївна закінчила курси продавців у селі Кірнички та працювала продавцем у продовольчому магазині. А її наречений – Зіновєєв Василь Іванович працював трактористом у колгоспі, потім бригадиром тракторної бригади. Проживали у селі Кірнички. Згодом у них народилися син та дочка. Старший син – Зіновєєв Іван Васильович, 1953 р.н., проживає в Білгород-Дністровському. Дочка – Тончева Марія Василівна, 1958 р.н., проживає в місті Ізмаїл.

    Багато років Пелагея Георгіївна зберігала своє весільне вбрання і тільки зараз, у травні 2024 року, вирішила передати сукню на постійне зберегання у фонди музею Придунав'я.

 

DSC 0408

 

Завідуюча відділом історії та культури Землянська Л.В.

Ст.науковий співробітник відділу фондів Суворова М.О.

Добавить комментарий