А�

09

2024

Всесвітній день антикваріату

9 квітня в Україні та світі святкують Всесвітній день антикваріату. Антикваріат (від лат. antiquus – старовинний) – предмети мистецтва минулого, цінні як пам'ятки старовини, історії та побуту. Поруч із творами образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва до антикваріату можуть належати також нагороди, ювелірні вироби, прилади, годинники, печатки, зброя та інші рідкісні чи унікальні речі. Від антикваріату треба відрізняти старовинні предмети побуту, які мають тільки ужиткове значення й не становлять художньої

цінності. Всі пам'ятки історії, культури, побуту й мистецтва до епохи Відродження вважаються старожитностями, але при цьому часові межі для різних культур не однакові.
    Збиранням предметів мистецтва попередніх епох займалися здавна. Відомі зокрема колекції понтійського царя Мітридата VІ Євпатора та Юлія Цезаря. Від кін. XII – поч. XIV ст. збирання антикваріату набуває в Європі значного поширення. Це пов'язане з тим, що під час будівельних робіт було знайдено багато статуй, фресок, монет тощо. Володарі навіть найменших держав і князівств вважали за необхідне мати в своїх палацах цінні твори мистецтва, зразки зброї. Так склалися численні приватні колекції, на основі яких пізніше сформувалися найвідоміші музеї світу – Лувр, Британський, Ермітаж, Прадо.
    В Україні були відомі колекції князя К. Острозького, П. Могили, князів Вишневецьких, Радзивіллів, графів Потоцьких та ін. Великі зібрання антикваріату. належали Києво-Печерській лаврі, а у Жовкві – польському королю Я. Собеському. У XVII–XVIII ст. українська козацька старшина захоплюється збиранням коштовної зброї та художнього начиння з коштовних металів. Серед відомих – колекції родин Розумовських, Скоропадських, Тарновських. У XIX ст. створюються зібрання Київської духовної академії, університету св. Володимира, Львівського університету та ін. Колекціонують антикваріат також відомі промисловці – Терещенки, Ханенки, Харитоненки. У 20-х рр. XIX ст. розгортає діяльність Південне товариство любителів старовини (пізніше Південне археологічне товариство), на основі зібрань якого наприкінці XIX ст. відкрито Одеський археологічний музей. У Харкові, Одесі, Києві, Львові, Чернігові, Полтаві та інших містах створюються археологічні, історико-краєзнавчі та художні музеї. Розвивається меценатство, практикується доброчинна передача приватних зібрань до музеїв. Приватне колекціонування в Україні пожвавилося після 1991 р.
    Колекціонери – перший осередок музею. Вони зберігають для історії, для майбутніх поколінь незліченні предмети матеріальної культури, повз які найчастіше байдуже проходять їхні сучасники. У наш час сотні та тисячі колекціонерів поповнюють експозиції та запасники музеїв, архіви та бібліотеки, безкорисливо ділячись результатами своїх пошуків, цікавими знахідками.
    Так, у недавньому минулому, готуючись до виставки «Історія новорічних іграшок», співробітникам музею Придунав'я довелося звернутися до мешканців міста з проханням взяти участь у виставці, поділитися своїми колекціями новорічних прикрас, розповісти цікаві історії про традиції святкування новорічних свят у своїх сім'ях. На наше прохання відгукнувся ізмаїльський колекціонер Ігор Пастух, який надав тимчасово на виставку свою колекцію антикварних новорічних іграшок із вати, пап'є-маше та картону, а також серію новорічних листівок початку ХХ ст.
    З того часу розпочалося співробітництво музею з місцевим колекціонером, який займався збиранням антикваріату. Ігорь Пастух вважав, що кожна річ має власну історію, свою долю. За допомогою антикварних предметів ми можемо краще зрозуміти та уявити життя людей минулих епох, їх звичаї, культуру та технологічний прогрес. Через якийсь час Ігор приніс до музею антикварний килим із дуже цікавим сюжетом, але в дуже поганому, можна сказати у жалюгідному стані і вимагав невідкладного втручання реставраторів.
    Килим «Воїни російсько-турецької війни 1877-1878 рр.» датується (1880-90 рр.) та має дуже рідкісну композицію. Центральним сюжетом виступають шість воїнів, що символізують шість країн-союзників, які боролися за незалежність проти імперії Османа в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Килим був випущений «Російською Мануфактурою Килимових Виробів С. Завидово» (село Завидове під Твер'ю). Завидівська мануфактура була однією з перших із виробництва килимів у Російській імперії того періоду. Вона була заснована в 1858 р. і була виробництвом з ручними ткацькими верстатами. До кінця 80-х р. ХІХ ст. фабрика була механізована. Вироби мануфактури відрізнялися високою якістю, були номерними. У виробництві використовувалися натуральна вовна та натуральні барвники.
    Завдяки фахівцям Одеської філії національного науково-дослідного реставраційного центру України, килиму було надано друге життя. Протягом двох років йшла робота з реставрації. Сьогодні цей килим є частиною музейної колекції.

    На жаль, цього року обірвалося життя ізмаїльського колекціонера Ігоря Пастуха, але свій життєвий слід, як колекціонер він залишив в історії нашого краю.
    Завдяки збирачам ми знаємо набагато більше про мистецтво та історію – їхня діяльність часто допомагає згадати забуті імена, атрибутувати ті чи інші речі, встановити їхню справжність.

Заст.директора з наукової роботи Альошина К.П.