А�

26

2023

До 37-ї річниці Чорнобильської аварії на 4 блоці АЕС

Біллю та кров'ю відгукується в серцях всього людства трагедія, що сталася вже багато років тому назад, особливо у тих, хто її пережив або постраждав особисто.
В Організації Об'єднаних Націй у 2016 році було прийнято резолюцію 71-75 «Про заснування 26 квітня Міжнародним днем пам'яті про Чорнобильську катастрофу». Про цю катастрофу знімають фільми, пишуть книги, п'єси та наукові звіти.
Протягом чверті століття фізики переконували громадськість в

абсолютній безпеці АЕС і так ефективно, що і самі не допускали можливості трагедії. Але Чорнобиль спричинив шоковий стан атомників усіх рангів. Розкрити справжні причини аварії та назвати конкретних винуватців не вдається досі, через стільки років.
    Спочатку Чорнобильська аварія сприймалася як фатальна випадковість. Але сьогодні, через 37 років, сприймається як неминучість і навіть закономірність. Таке твердження спочатку прозвучало у серпні 1986 року у Відні на нараді у МАГАТЕ та у липні 1987 року у м. Чорнобиль під час суду над передбачуваними винуватцями. Директор станції Віктор Петрович Брюханов, який пропрацював на станції з моменту її будівництва, отримав термін – десять років за рішенням суду. 1991 року був звільнений достроково. Багато працівників станції постраждали внаслідок цієї масштабної радіоційної аварії, яка загрожує безпеці в Європі.
    У зарубіжній пресі про Чорнобильську аварію та її наслідки йшлося: «на відміну від офіційної радянської версії англійські фахівці вважають, що основною причиною аварії є недоліки конструкції реактора, а не людський фактор». Американські фахівці вважали, що сама система зупинки реактора є причиною сплеску реактивной потужності.
    У звіті ІАЕ (інститут атомної енергетики) ім. І.В.Курчатова, в якому вчені проаналізували 13 версій можливих причин, включаючи диверсію, зроблено висновок: «досить очевидно, що єдиною версією, яка не суперечить наявним даним, є версія, пов'язана з ефектом витіснювачів стрижнів СУЗ».
    З радянської сторони розглядалися версії:
   1) Перед аварією реакторна установка перебувала у такому фізичному та теплогідравлічному стані, що й зумовило порушення незначного збудження. Стан реактора було зумовлено діями персоналу.
   2) Безпосереднім імпульсом для виникнення аварії стало введення в дію системи аварійної зупинки реактора, а через порочну конструкцію стрижнів регулювання та захисту призвело до введення реактора в реактивність та початок розгону потужності.
    3) Цей розгін потужності набув катастрофічного масштабу.
   Число безпосередніх жертв аварії – 30 людей, двоє з яких постраждали вже під час вибуху. Інші працівники станції, які прийняли безпосередню участь при розбиранні завалів, усуненні вогнищ займання, померли від впливу ізотопів цезію-137. 28 людей померли протягом 3-х місяців після аварії від радіаційних опіків та гострої променевої хвороби.
    Громадянське населення було евакуйовано за добу після вибуху. Після того, як основна пожежа на дахах Чорнобильської станції була ліквідована, постало питання як ліквідувати її всередині самого реактора. Графіт, температура горіння якого сягала кількох тисяч градусів, не піддавався гасіння водою.
    Академіком Легасовим Валерієм Олексійовичем було запропоновано варіант із засипанням реактора різними матеріалами з вертольотів. Після розбирання причин аварії Валерій Олексійович повернувся до вивчення питання безпеки ядерних реакторів, вказував проектувальникам на недоліки реакторів типу РБМК, а також незадовільну підготовку співробітників АЕС в аварійних ситуаціях, відсутність захисних засобів, масової літератури. Академік В.О. Легасов був душею та науковим організатором водневої енергетики країни, відстоював свою точку зору на аварію і це йому врешті-решт коштувало життя.
    Близько 17 тисяч тонн бору, свинцю, глини та піску було скинуто до четвертого реактора. Нова проблема полягала в тому, що після засипки матеріалами, скинутими з гелікоптерів, утворилася магма, яка могла проплавити нижній біозахист (кришку) і зустрітися з резервуаром, наповненим водою, виникла б загроза нового теплового вибуху. Це все посилювалося тим, що проходи до резервуарів було завалено. Перебувати під реактором тривалий час було смертельно небезпечно. Це здійснили добровольці В.А. Баранов, В.А. Беспалов, А.В. Ананенко. Завдяки їхній відвазі запобігли повторному вибуху реактора. Президент України В.О. Зеленський нагородив ліквідаторів О.В. Ананенка, В.А. Беспалова званням «Герой України», а В.А. Баранова посмертно.
    Перший саркофаг зімкнеться над реактором лише у грудні. Саме 14 грудня 1986 року Державний комітет прийняв в експлуатацію комплекс захисних споруд над зруйнованим четвертим блоком Чорнобильської АЕС.
    Перевищення радіаційного фону спостерігалося у 87 000 разів. До 4 травня радіаційна хмара досягла території країн Білорусії, Швеції, Польщі, Фінляндії та інших. Згідно з офіційними даними, постраждало від радіоактивного опромінення близько 8,4 млн. осіб. Це жителі Білорусії, України та Росії. До заяви Швеції про аварію радянське керівництво проводило надзвичайні заходи щодо боротьби з пожежами та розчищення території навколо четвертого блоку станції.
    У 1991 році постраждалі країни просили виділити 646 млн. доларів США на здійснення 131 проекту, але отримали лише 8 млн. доларів. США.У 1997 році попросили про виділення 90 млн. доларів США на здійснення 60 проектів, а отримали 1,6 млн. доларів США.
    Важливою подією стало завершення встановлення нового саркофагу у 2019 році над старим об'єктом «Сховище». 45 країн-донорів виділили 2,2 млн. євро на новий саркофаг, який було передано Україні 10 липня 2019 року.
    Щорічно в Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав'я шанують цю дату, проводять тематичні зустрічі з учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в рамках засідання історико-філософського клубу «Дім Тульчіанова». Також відкриваються міні-виставки, присвячені аварії на ЧАЕС, проходять уроки-бесіди з переглядом документальних фільмів про Чорнобиль, про людей, які, ризикуючи власним життям, ліквідували наслідки на ЧАЕС для учнів навчальних закладів міста. Серед жителів міста Ізмаїл та Ізмаїльського району є ті, які безпосередньо брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 1986 по 1990 рр. Ізмаїл направив 252 людини, Ізмаїльський район відрядив 40 водіїв сільгосптехніки.
    1 жовтня 2001 року в місті Ізмаїл, на площі, що примикає до залізничного вокзалу, встановлено обеліск в пам'ять про страшну аварію, яка сталася 26 квітня 1986 року.
    Наслідки Чорнобиля жахливі та глобальні. Радіоактивні елементи, викинуті тридцять сімь років тому, представляють небезпеку для жителів Землі. Людство повинне усвідомлювати загрозу радіації і робити усе, щоб подібні катастрофи не повторилися.

                                                             Ст.науковий співробітник відділу історії та культури Л.М.Філатова

            Зруйнований реактор четвертого енергоблоку на Чорнобильській атомній електростанції