М�

20

2022

21 травня — День Європи в Україні

В третю суботу травня в Україні відповідно Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року відзначається День Європи. Ця дата для жителів України пов’язана зі спільними цінностями та історією всіх націй континенту, їх традиціями, звичаями, підкреслює бажання українського народу розвиватися і долучатися до загальносвітової спільноти.
Україна у соціокультурному плані завжди тяжіла до великої сім’ї

європейських народів. І символічно, що ще у 1887 році в Закарпатті (яке тоді перебувало у складі Австро-Угорщини) у Верхнетісянській улоговині на правому березі Тиси було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи.
    Один з найбільш мальовничих куточків України — Південна Бессарабія, культурним осередком якої виступає Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав’я, вже протягом століть називають своєю домівкою представники багатьох європейських народів, що свого часу (переважним чином у першій половині ХIХ століття) переселилися сюди. У кожного з них були свої мотиви для цього, не усім за соціально-економічними і політичними причинами удавалося надовго осісти у межиріччі Дністра і Дунаю, але так чи інакше, переселенці до Буджаку ніколи не забували про свої витоки і корені.
    І якщо низку країн і регіонів можна порівняти з плавильним котлом, де вхідні культурні риси сприймають місцеві ознаки, то території між нижньою течією Прута і Дністра радше нагадують свого роду клаптеву ковдру, яку складають громади болгар, українців, молдаван, росіян, гагаузів і навіть албанців. Це європейське суспільство у мініатюрі доповнюють сліди перебування до 1940 року німців, швейцарців, греків, а також частки розпорошених по світу етносів — єврейського, ромського, армянського тощо.
    Різними були обставини, під впливом яких представники європейських народів переселялись до придунайського краю: хтось тікав від утисків за етнічними ознаками, хтось просто шукав кращої долі для себе і своїх нащадків. Доволі суворі умови зустрічали переселенців і в степах Буджаку, відкритих усім вітрам і не надто родючих. Разом з тим необхідність гуртуватися для вирішення насущних питань виживання сформували в і без того рішучих людях, що зголосилися покинути свої рідні краї назустріч невідомості, своєрідний конгломерат національностей — працелюбний, здатний пристосовувати і пристосовуватися до навколишнього середовища, жити у мирі і злагоді з іншими бессарабськими колоністами — іншими за віросповіданням, мовою, етнічним походженням. І це є, мабуть, найбільшою цінністю місцевих жителів, яку вони зберігають вже протягом століть…

                                                                    Науковий співробітник музею Придунав'я Труфкін Р.В.