Архів записів

3868Життя сучасних людей практично неможливо уявити без електронних і механічних пристроїв. З самого ранку до пізньої ночі воно розписане буквально по хвилинах. Спробуйте звернути увагу на оточуючих і ви помітите, що в суспільстві повно працівників, що поспішають, невпинно підглядають на годинник, щоб точно не спізнитися на певну подію. Саме їм, що не представляють побут без такого важливого винаходу, присвячене незвичайне свято – День цокаючих годинників, який відзначається у всьому світі 25 вересня.


    Історія годинників налічує тисячоліття. У стародавні часи членам громади досить було мати імпровізований найпростіший календар. З розвитком землеробства й ремесел різного характеру з'явилася необхідність в вимірі відрізків часу. Так людство прийшло до примітивних годинникових механізмів, для становлення яких знадобилося не одне століття. Процес адаптації механізму до суспільства певного історичного періоду був тривалим і напруженим.
    Прототипом перших механічних годинників можна вважати Антикітерський механізм, що датується близько II ст. до н.е. Його вивчають вже 114 років, результати досліджень оновлюються в світі розвитку технологій, свої висновки вчені повідомляють акуратними порціями.
    Перший механічний годинник був виготовлений в Китаї в 725 р. н.е. Його сконструювали майстри – І Сін та Лян Лінцзан.
    Механічний пристрій, що генерує знайомий нам цокаючий звук, було винайдено в XIV ст. Вперше їх почали встановлювати на заході Європи на міських вежах і дзвіницях церков. Причому стрілок на цих механічних годинників не було взагалі. Бій годин повідомляв про час ранкової та вечірньої служби. У XIV ст. з'являються годинники з єдиною годинниковою стрілкою. І це було просто проривом. Правда, прилад не передбачав у своїй будові маятника. Останній став доповненням чинного механізму вже в XVI ст. У 1675 році голландський механік і винахідник Християн Гюйгенс вперше застосував маятник для регулювання точності ходу.
    Розквіт годинників в Європі починається з XVI ст. Розвивається виробництво, з'являються мануфактури та з'їзди цеховиків. Годинникова стрілка не встигає за епохою Відродження, розвитком наук і мистецтва. І хвилинна стрілка тепер потрібна для того, щоб призначати побачення й зустрічі, засікати час в процесі виробництва речей домашнього вжитку.
    З цього часу механічні годинники цокають в звичному для нас зовнішньому вигляді. Вони ще недостатньо точні, але годинникарі працюють над матеріалами шестерень, а з відкриттям процесу обробки діамантів годинники стають кварцовими. Алмаз – самий підходящий підшипник для годинників.
    У XVIII ст.. чоловіки носять кишеньковий годинник на ланцюжку, а жінки – на зап'ясті. Правда, жіночі годинники, багато прикрашені камінням, ходили неточно. Все XIX ст. здавалася дикістю думка, що чоловік зможе надіти на руку годинник, але Перша Світова війна все змінила в свідомості. Військовим було зручніше носити годинник на руці.
    На відміну від наручних, великі кімнатні або вуличні годинники, не зазнали серйозних змін з часу XVI ст. Великі годинники били, раз на годину, кожні півгодини або кожні п'ятнадцять хвилин, відраховували час без секундних стрілок.
    Годинники називають дзеркалом часу. Вони урочисто простують з епохи в епоху, стаючи незмінними свідками життя різних поколінь. Крім функцій визначення часу й зберігання пам'яті предків, годинник – це об'єкт мистецтва та символ технічного прогресу того чи іншого історичного періоду.
    Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав'я має колекцією годинників XIX-XXI ст., що складається з 65 музейних експонатів. Тут представлені і настінні, і настільні, і камінні, і наручні годинники. Вони різноманітні за формою, технікою та часу виконання. Частина з цих годинників представлена у постійній експозиції музею, але більша частина зберігається в фондах музею.
    Всі годинники із зібрання є цінними, але унікальним годинником співробітники музею вважають діючий старовинний настінний годинник з боєм, що належав Федору Федоровичу Тульчіанову – синові господаря особняка (нинішнього будинку музею Придунав'я) Федора Павловича Тульчіанова – Міського Голови з 1880 по 1892 рр. і з 1900 по 1906 рр., Почесного громадянина Ізмаїла. Годинник був переданий в дар краєзнавчому музею Придунав'я жителем міста Ізмаїл в 1996 р, який з повною впевненістю стверджував, що вони дійсно належали Ф.Ф. Тульчіанову. Був він в розібраному вигляді, механізм – в неробочому стані, корпус пошкоджений шашілем, втрачені деякі різьблені деталі. За словами дарувальника – годинник спочатку йшов, але після зупинки перебував на горищі його будинку.
    Цій старовинний годинник, якому вже понад 150 років, відомої німецької марки "Junghans". Анкерний хід – вилка Грехема – з латуні, механізм з дорогоцінними каменями. Знаходився він в жалюгідному стані: була потрібна термінова реставрація. Спеціально до відкриття виставки «Ще йдуть старовинні годинники», приуроченої до Міжнародного дня музеїв, художником-реставратором В.П. Гуменним і робочим музею А.Ф. Степаненко був відновлений і відреставрований корпус годинника, а складний механізм відремонтований ізмаїльським годинникарем І.І. Сапунжі. Так старовинний годинник знайшов нове життя та вперше експонувався на виставці 18 травня 2011 року. Після тривалого мовчання з тих пір в музеї можна постійно чути їх мелодійний бій. Зараз вони займають почесне центральне місце в залі з постійно діючою експозицією «Внесок купецької династії Тульчіанових в розвиток Ізмаїла».
    Достовірно невідомо, коли з'явилися самі перші годинники, але сьогодні без цього пристрою вкрай важко уявити наше життя та історію людства. І це цілком логічно, адже годинники відміряють то, що є для кожного найдорожчим, хоч і недосяжним.

 

01

 

02

 

03

Добавить комментарий