DSC 084122 лютого, напередодні дня народження відомого бессарабського поета, композитора, бандуриста Михайла Деонисійовича Василюка в Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав'я, в залі з постійно діючою експозицією «З Україною в серці», відбувся урок пам’яті «Михайло Василюк – поет з бандурою». Його слухачами стали учні 3-го класу загальноосвітньої школи № 10 м. Ізмаїл. Провела урок пам’яті науковий співробітник відділу історії та культури Марина Анатоліївна Вдовиченко. Вона розповіла дітям,

що Михайло Деонисійович палко любив рідну землю, свій Придунайський край і так щиро оспівував їх у своїх віршах і піснях. Це була багатогранна особистість, щедра, обдарована талантом. Поет, композитор, кобзар, співак, артист, умілий організатор культури.
    Михайло Василюк народився 23 лютого 1942 рока в селі Казбах (нині ЛужанкаТарутинського района Одеської області) в родині переселенців з Львівщини. Через рік сім'я переїхала в село Новоселівка Арцизького району, де проживало багато галичан – талановитих, співучих людей. З дитячих років хлопчик відчував причетність к чистому джерелу рідної української мови. Батько вчив маленького Михайлика народних пісень, грі на гармошці та баяні, згодом хлопчик опанував гру на багатьох інших музичних інструментах: фортепіано, саксофоні, бандурі, сопілці. Але щасливе дитинство закінчилося рано. Померла мама – і хлопчикові довелося довгий час бути поводирем свого сліпого батька. Життя буле важким, але постійна самоосвіта, кипуча натура, невтомний характер і Божа іскра згодом відточили в Василюкі грані мистецтвознавчого діяча. В 15 років він вже друкував свої перші вірші в районній газеті.
    Михайло Василюк був учасником районних, обласних та республіканських конкурсів молодих самодіяльних поетів і композиторів, про нього пішла слава як про талановитого виконавця своїх творів під баян і бандуру. Пізніше він обіймає посаду директора Будинку культури в селі Кислиці, потім в Першотравневом. Організовує нові творчі колективи, шукає нові форми роботи, вивчає й впроваджує в роботу традиції та звичаї свого краю.
    Михайло Деонисійович не один рік обіймав посаду директора клубу моряків в Ізмаїлі. Він керував хором, читав свої вірші, виконував народні та власні пісні. При його безпосередньому сприянні була відновлена робота музично-драматичного театру. Поставлені опери «Запорожець за Дунаєм», «Наталка-Полтавка», «Москаль-Чарівник» та інші, які були показані на сценах далеко за межами Придунав'я. Любов до кобзарства породила в ньому думку про створення вокального ансамблю, який би доносив народну пісню до слухачів. Він підібрав любителів співу та вони назвали свій співочий колектив «Кобзарська дума», який і сьогодні носить звання Народного. Завдяки «Кобзарській думі» пісні Василюка відомі в Придунав'ї, Україні та за кордоном.
    Михайло Василюк безмежно любив Україну, її терплячий, працьовитий народ, милу його серцю українську мову. Тривалий час очолював міський осередок Всеукраїнського товариства «Просвіта». Поет брав активну участь в роботі міського літературного об'єднання, яке тепер носить його ім'я.
    За досягнення в галузі культури Михайла Василюка нагородили орденом «Знак пошани», Малою золотою медаллю лауреата Першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості та багатьма дипломами обласних конкурсів. Завдяки друзям та істинним шанувальникам його таланту була видана збірка поезії «Серце на долоні бандури». Відомий талановитий художник Петро Чакир написав портрет Михайла Василюка «Поет з бандурою», який зараз знаходиться в історико-краєзнавчому музеї Придунав'я й займає центральне місце в частині експозиції, присвяченої бессарабському кобзарю.
    Доля відміряла Михайлу Деонисійовичу Василюку всього 49 років життя – 11 вересеня 1991 року його не стало, але він назавжди увійшов в історію нашого краю та всієї країни.

 

DSC 0850

 

IMG 4992

 

IMG 5048

 

IMG 5052