Архів записів

unnamedПерша половина 40-х років увійшла в світову історію як «кривава трагедія світової спільноти», яка забрала життя у багатомільйонного єврейського населення й отримала назву Голокост. Міфічні, необґрунтовані нацистські ідеї «Устрою ідеального суспільства» замордували 6 мільйонів людей, які були позбавлені самої важливої людської цінності – життя. Саме ця страшна трагедія згенерувала створення Загальнолюдських правових інституцій та їх основного документу – «Загальної Декларації прав людини», аби

унеможливити появу повторного вбивчого антисемітського сценарію.
    Світова катастрофа знайшла своє практичне втілення й на території Одеської області, безпосередньо міста Ізмаїл та Ізмаїльського району. Ці події були освітлені на виставці «Не знає пам'ять тління» в Ізмаїльскому історико-краєзнавчому музеї Придунав'я. На території Ізмаїла були організовані адміністративні уособлення антисемітизму – гетто та табір примусової праці, а на території с. Богданівки, Березівського району Одеської області (нині Доманівський район Миколаївської області) була створена остання станція призначення представників єврейської національності – концентраційний табір, який завдяки кількості замордованих людей отримав заочну назву другого Бабиного Яру.
    В Ізмаїлі після 25 липня 1941 року були створені гетто та табір примусової праці. Гетто локалізувалося на території вулиць Кутузова, Захаріаді, Авраамівська, Комерційна та вміщувало в собі 17 домівок. «Мешканцями» гетто були жінки та діти, люди похилого віку та хворі, чисельність яких вже на 23 серпня становила 561 чоловік, серед яких 35 чоловіків віком від 60 до 80 років, 353 жінки від 18 до 80 років та 173 дитини від 3 до 17 років.
    Розташування табору примусової праці було символічним – на місці Великої синагоги за адресою Пушкіна, 13 (нині – двоповерховий житловий будинок навпроти Міжрайгазу). У таборі примусової праці розміщувалися молоді й здорові чоловіки, які використовувалися для виконання важкої фізичної праці. Послугами молодих в’язнів користувався ізмаїльський суд, порт, казарма. Серед в’язнів були столяри, шкляри, механіки, художники та кравці.
    Умови перебування людей в гетто й таборі примусової праці були антисанітарними та антилюдськими: вони були вимушені жити у бараках, свинарниках або прямо на землі, без приміщення, практично без їжі та засобів для існування. Виживали євреї в гетто за рахунок відважних місцевих жителів, які, ризикуючи своїм життям, через 5 кіл колючого дроту перекидали голодним та виснаженим в’язням їжу. Про жахливі та голодні умови перебування ізмаїльських містян єврейської національності свідчать документи: прохання шефа ізмаїльського гетто надавати щодня 360 буханок хліба по 700 грамів кожна, оскільки євреї 3 тижні не їли хліба. Також 310 грамів цукру на 685 чоловік.
    Такі нелюдські заходи проводилися лише з однією метою – послабити євреїв та «підготувати» до неминучої участі – загибелі. Про подальшу долю ізмаїльських євреїв свідчать старожили нашого міста, свідки тих злочинних і вражаючих своєю жорстокістю подій. Вони згадують, як чули глухі поодинокі постріли на дні яру, який знаходився на території району «Фортеця», навпроти нинішньої автозаправки.
    Саме на цьому місці була розстріляна молодь з гетто та табору примусової праці, а їхні тіла були скинуті в тамтешні криниці. Згідно з актом судмедекспертизи під час ексгумації у листопаді 1946 року, з криниці були вилучені рештки 56 чоловік, з них зберігся тільки 21 труп, а кількість інших вбитих було встановлено за кількістю черепів та лопаткових кісток. Поруч з криницею знаходилася траншея, з якої були витягнуті останки 14 осіб, серед яких були жінки.
    Подальша ексгумація була припинена через несприятливі погодні умови, проте згодом не була проведена до кінця. У деяких з них збереглися мотузки, якими були пов’язані кисті правої руки однієї людини й лівої іншого. І що характерно, отвори від вогнепальних поранень були не у всіх. Можна припустити, що жертви підбивалися до криниці попарно пов’язані, одного з них убивали пострілом ззаду, і він, падаючи, захоплював за собою у криницю прив’язану до нього людину. Є відомості, що знайдені тоді трупи були поховані в братській могилі на території турготелю «Дунай». Проте до сьогодення, нажаль, це поховання не збереглося.
    Тіла тих, кого вдалося впізнати згідно зі знайденими з ними речами було поховано на старому єврейському кладовищі (район «Виставки»). Коли це кладовище було розформовано, деякі могили перенесли на нове місце – на єврейське кладовище по вул. Тиха (Тельмана). Книга Скорботи України (Частина 2) надає імена вбитих представників цілих сімей: Гершкович Марьяся, Гершкович Пауліна (1931 р.н.), Гершкович Рахіль (1912 р.н.), Янкелевич Берку (1928 р.н.), Янкелевич Ейніх (1885 р.н.) Вражає, що серед цих жертв були й діти: Пауліні – 10 років, Берку – 12.
    Згодом, 11 квітня 2011 року пам'ять загиблих була увіковічена меморіальною плитою, яка була встановлена за адресою розташування Великої Синагоги, Пушкіна, 13. (Будівля експлуатації газового господарства).
    Прізвища жертв злочинів румунської окупації не були випадковими. Можна припустити, що вони перебували у родинних зв’язках з поборниками підпільного руху проти німецько-фашистської окупації – Яківом Янкелевичем та його рідною сестрою Витєю Янкелевич (Гершкович). Племінник комісара розвідувально-диверсійного загону «Дунай» Леонід Зусевич згадує, що його дядько разом зі своїм загоном допоміг останній колоні біженців м. Ізмаїла, що йшли на Одесу. Тоді Леонід бачив свого героїчного дядька в останній раз.
    Надані факти дають змогу стверджувати, що злочинне явище Голокосту не оминуло й ізмаїльчан. Мирні жителі міста Ізмаїл поринули у гирло антисемітської машини, так і не втіливши свої мрії в життя, не маючи прямої змоги жити. Багато імен жертв кануло в небуття, але не є забутими…

 

                          Науковий співробітник музею                                                                               Вдовиченко М.А.

 

2

 

Гітя Сегал - полонянка Ізмаїльського гетто

 

3

 

Олександра Сегал - полонянка Ізмаїльського гетто

 

1

 

Лідія Григорівна Гоцуленко - полонянка Ізмаїльського гетто та Богданівського канцтабору

 

5

 

Списки в'язнів Ізмаїльського гетто, що працювали на будівництві примарії

 

4

 

Меморіал пам'яті Голокосту в Ізмаїлі

Добавить комментарий